Который уж год, я смотрю, сам не помню это РЕАЛИТИ шоу
Сколько помню себя вот где сюжет вот где жизни облом
В нём народу не счесть, все дилетанты и сценарий паршивый
Все кто желает, участвуют в нем, это не дом 2 , это ДУРДОМ
Это РЕАЛИТИ не с чем несравнимо, в нём кастинг не нужен
Тут главное выжить или издохнуть, кому как повезет, это судьба
Кто- то жизнь свою любит, а кто- её обижен, и ею унижен
И с нею по- своему сводит счеты, и на плевать, что она одна
По мере убывания, происходит вливание нового состава
И он ни когда не иссякнет, все тут продумано, все тут учтено
Насилие, жалость, вера в Господа и сострадание, бесчестье и слава
Здесь рядом идут, не скрываясь ни от кого,тут это неново,скорее старо
Я,пытался убежать,куда ни - будь,из этого РЕАЛИТИ,но понял всё тщетно,
Даже на острове диком , я буду один, это шоу настигнет меня, и я обречён
Меня не звали не пригласили, затолкали насильно в него и не спросили
Сколько помню себя ,я участвую в нем, реалити ЖИЗНЬ,вселенский дурдом
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
